Андрій Якович Чайковський (15 травня 1857, Самбір — 2 червня 1935, Коломия) — український письменник, громадський діяч, доктор права, адвокат у Галичині. Діяч Національно Демократичної Партії, згодом УНДО, один з організаторів УСС, повітовий комісар ЗУНР у Самборі.

Чайковський Андрій Якович народився 1857 року в містечку Самбір. В родині дрібного урядовця. Дуже рано залишився сиротою. Виховувала його бабуся, яка і навчила його читати та писати.

Початкову освіту одержав у дяка с. Гордині, закінчив у 1877 році Самбірську гімназію.  Рік відслужив воєнну службу та брав участь у придушенні повстання в Боснії у складі 77-го піхотного полку. Там він замалював нариси про свої пригоди, які пізніше були надруковані та визвали велику зацікавленість у галичан та І. Франка, з яким він поступово зближується. Саме Франко заохочував Чайковського до написання, бачачи у ньому талановитого письменника.

 Поступив на філософський факультет, а через рік перейшов на правничий відділ Львівського університету. Працював адвокатом у Львові, потім у Бережанах відкрив адвокатську канцелярію . Всі справи в судах та установах вів тільки українсько мовою.

Перед першою світовою війною переїхав до Самбора, а після війни поселився в Коломиї.

Ще в гімназійні роки Чайковський захопився громадською роботою, був активним членом і навіть головою студентського товариства “Дружній Лихвар”, одним із керівників львівської “Просвіти”, займався організацією читалень, різних товариств, якими рясніла з кінця XIX ст. Галичина (“Боян”, “Надія” тощо). Літературна діяльність письменника розпочалася у 1888р., коли в народовській газеті “Діло” з'явилися його статті про “причини зубожілості наших селян в судівництві” та про біблійні й старогрецькі судові процеси. Сорокарічний ювілей літературної праці А. Чайковського Галичина відзначала у 1928р.

Андрій Чайковський швидко здобув славу всеукраїнського письменника. Інтелігенції Східної України він був відомий уже в середині 90-х років XIX ст. з галицьких періодичних видань, що все-таки доходили до Києва, Чернігова, Одеси, продираючись крізь рогатки царської цензури. У березневій книзі журналу “Літературно-науковий вісник”, що постав замість народовської “Зорі” та Франкового журналу “Житє і слово” і почав у 1898р. виходити як загальноукраїнський літературно-художній і громадсько-політичний журнал, було надруковано розлогу “літературно-критичну студію” Осипа Маковея “Андрій Чайковський”. Тритомна антологія “Вік” (1902) представила українським читачам Наддніпрянщини Андрія Чайковського біо-бібліографічними відомостями про нього і уривком із повісті “Олюнька”. Відтоді він стає справді всеукраїнським письменником, знаним в Австро-Угорщині й Росії. Письменник глибоко знав сучасне йому селянське життя, на цю тему написав низку творів, що з'являлися окремими виданнями — “Образ гонору” (1895), “Бразілійський гаразд” (1896), “Не піддайся біді” (1908), “Не було виходу” (1927). Життя галицької інтелігенції постає з багато в чому автобіографічної повісті “Своїми силами” (1902). Це твір про “шестидесятників” і “семидесятників” минулого століття на Галичині. Про інтелігенцію йдеться і в тритомній повісті “З ласки родини” (1910) та в повісті “Панич” (1926). Велику популярність принесли письменникові твори з життя так званої “ходачкової” шляхти. Уже перші твори цього тематичного циклу “Олюнька” (1895) та “В чужім гнізді” (1896) викликали як схвальні відгуки Франка, Маковея, так і серйозну розмову про шляхи розвитку письменницького таланту А. Чайковського. Заохочений до праці увагою Франка і Маковея, підбадьорюючими похвалами й порадами, А. Чайковський виявляє дивовижну творчу активність. Тільки з життя “ходачкової шляхти” він створив дві великі трилогії (“Олюнька” — 1895, “В чужім гнізді” — 1896, “Малолітній” — 1919, “Своїми силами” — 1902, “З ласки родини” — 1910, “Панич” — 1921). Один за одним з'являлися в світ твори, написані на матеріалі історії козаччини: “Козацька помста” (1910), “Віддячився” (1913), “За сестрою” (1914), “На уходах” (1921), “З татарської неволі” (1921), “Олексій Корнієнко”, ч. І—ІІІ (1926 — 1929), “Украдений син” (1930), “Сонце заходить” (1930), “Богданко” (1934), “Полковник Михайло Кричевський” (1935) та багато інших. Не тільки твори селянської тематики, повісті про інтелігенцію і з життя “ходачкової шляхти”, а й численні твори на історичну тематику були підготовчою роботою до написання історичного роману “Сагайдачний”. Було написано ще кілька творів і після “Сагайдачного”, але вони вже значно поступаються і за художністю, і за освітньо-громадською значимістю, хіба що додають відомостей про джерела історичної прози письменника. Трапилося так, що після об'єднання західноукраїнських земель із Радянською Україною один із найпопулярніших письменників, історичними творами якого зачитувалась уся українська громадськість, був надовго забутий. Тільки в 1958р. після тривалої перерви львівське видавництво “Каменяр” видало збірку творів А. Чайковського “За сестрою” з післямовою Ю. Мельничука, який багато зробив не тільки для повернення письменника в читацький обіг, а й для повернення до нормального життя його родини, викинутої безправністю за межу Європи і Азії. У 1966р. “Каменяр” здійснив ще одне видання творів під назвою “Олюнька”. І лише через 23 роки відбулася нова зустріч українського читача з письменником — із його “Сагайдачним”.

Був одружений з Гладилович Наталією. Подружжя Чайковських прожило разом пів-століття та мало трьох синів та три доньки.

 У великій пошані в родині Чайковських була музика. Батьки грали на гітарі та з малих років залучали до музики дітей. Двоє старших синів разом з батьком співали під акомпанемент гітари популярні українські пісні «Ой пущу я кониченька в саду», «Закувала та сива зозуля», «Ой наступила та чорна хмара» та інші.

 При співучасті Андрія Чайковського та відомого українського композитора і диригента Остапа Нижанківського в Бережанах було відкрито хорове товариство «Бережанський Боян», яке стало центром культурно-освітнього життя.

Створює протиалкогольне товариство «Відродження» та приготував до друку благодійну збірку «Алкогольні образки».

Андрій Чайковський – засновник першого в Галичині «Товариства українських журналістів і письменників» та гуртожитку для учнів з малозабезпечених сімей «Руської бурси». Був співзасновником ощадно-позичкового товариства «Надія».

В роки Першої світової війни був заарештований як українофіл та засланий до львівської в’язниці «Бригідки» на два тижні.

Після виходу з в’язниці пише свої найкращі твори – «Віддячився», «Перед зривом», «Сагайдачний», «На уходах», «Полковник Михайло Кричевський».

Помер 2 червня 1935р. у Коломиї.