«Агата Крісті – королева детективу»
"Ця жінка заробила на вбивствах більше, ніж будь-яка інша, включаючи Лукрецію Борджиа." - Вінстон Черчилль про Агату Крісті
12 січня 1976 року, у віці 85 років, у місті Воллінгфорд (графство Оксфордшир) померла Агата Крісті, легендарна англійська письменниця, королева детективу, секрет популярності якої не можуть розгадати, так само, як і розплутати інтригу на сторінках її детективів. Вона вигадувала шедевральні сюжетні лінії і героїв, які стали класикою світового детективу - увага! - коли мила посуд чи плела шкарпетки.
Біографія
Ага́та Ме́рі Клари́сса Крі́сті (англ. Agatha Mary Clarissa Christie), при народженні Міллер (англ. Miller); 15 вересня 1890, Торкі - 12 січня 1976, Воллінгфорд) - англійська письменниця. Майстриня детективного жанру, авторка творів про Еркюля Пуаро та міс Марпл.
Належить до найвідоміших у світі авторів детективної прози і є одним із найбільш публікованих письменників за всю історію людства (після Біблії та Шекспіра). Книги Агати Крісті видані тиражем понад 2 мільярди екземплярів і перекладені більш ніж на 100 мов світу. Їй також належить рекорд за максимальним числом театральних постановок. П'єса Агати Крісті «Мишоловка» (англ. Mousetrap) вперше була поставлена у 1952 році й дотепер безупинно демонструється на підмостках Лондона.
Дитинство і перше заміжжя
Агата Міллер народилася 15 вересня 1890 році у місті Торкі (англ. Torquay), графство Девон. Її батьки були заможними переселенцями із США. Вона була молодшою дочкою в сім'ї Міллер. У сім'ї Міллерів було ще двоє дітей: Маргарет Фрері (1879-1950) і син Луїс Монтан «Монті» (1880-1929). Агата отримала гарну домашню освіту, зокрема, музичну і тільки страх перед сценою завадив їй стати музикантом.
Під час Першої світової війни Агата працювала медсестрою у госпіталі; їй подобалася ця професія і вона відгукувалася про неї, як про «одну з найкорисніших професій, якою може займатися людина». Вона також працювала фармацевтом в аптеці, що відбилося згодом на її творчості: всього 83 злочини в її творах були здійснені за допомогою отруєння.
У перший раз Агата Крісті вийшла заміж на Різдво в 1914 році за полковника Арчибальда Крісті, в якого була закохана вже кілька років, - ще коли він був лейтенантом. У них народилася дочка - Розалінда. Цей період став початком творчого шляху Агати Крісті. У 1920 році був опублікований перший роман Крісті, «Таємнича пригода в Стайлзі». Є припущення, що причиною звернення Крісті до детектива була суперечка зі старшою сестрою Мадж (яка вже проявила себе як літератор), що вона теж зможе створити щось гідне публікації. Тільки у сьомому за рахунком видавництві рукопис надрукували тиражем 2000 примірників. Письменниця-початківець отримала 25 фунтів стерлінгів гонорару.
Зникнення
У 1926 році померла мати Агати. Наприкінці того ж року чоловік Агати Крісті, Арчибальд зізнався у невірності і попросив розлучення, оскільки закохався у свою колегу з гольфу Ненсі Ніл. Після сварки на початку грудня 1926 року, Агата зникла зі свого будинку, залишивши лист своєму секретарю, в якому стверджувала, що попрямувала в Йоркшир. Її зникнення викликало гучний суспільний резонанс, оскільки в письменниці вже з'явилися шанувальники її творчості. Протягом 11 днів про місцезнаходження Крісті нічого не було відомо. Був знайдений автомобіль Агати, в салоні якого була виявлена її шубка. Через кілька днів була виявлена і сама письменниця. Як виявилося, Агата Крісті зареєструвалася під іменем Тереза Ніл у невеликому СПА-готелі Swan Hydropathic Hotel (тепер Old Swan Hotel). Крісті ніяк не пояснила своє зникнення, а двоє лікарів діагностували у неї амнезію, викликану травмою голови. Причини зникнення Агати Крісті проаналізовано британським психологом Ендрю Норманом в його книзі «Готовий портрет» (англ. The Finished Portrait), де він зокрема, стверджує, що гіпотеза травматичної амнезії не витримує ніякої критики, оскільки поведінка Агати Крісті свідчила про зворотне: вона зареєструвалася в готелі під прізвищем коханки чоловіка, час проводила за грою на фортепіано, спа-процедурами, відвідуванням бібліотеки. Тим не менше, вивчивши всі свідчення, Норман прийшов до висновку, що мала місце дисоціативна фуга, викликана тяжким психічним розладом.
За іншою версією зникнення було задумано нею спеціально, щоб помститися чоловікові, якого поліція неминуче запідозрила б у вбивстві письменниці.
Незважаючи на взаємну прихильність на початку, шлюб Арчибальда та Агати Крісті закінчився розлученням в 1928 році. У своєму романі «Незавершений портрет», опублікованому в 1934 році під псевдонімом Мері Вестмакотт, Агата Крісті описує події, схожі на її власне зникнення.
Друге заміжжя і пізні роки
У 1930 році, подорожуючи по Іраку, на розкопках в Урі вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком - археологом Максом Маллоуеном. Він був молодшим від неї на 15 років. Агата Крісті говорила про свій шлюб, що для археолога жінка повинна бути якомога старшою, адже тоді її цінність значно зростає. З тих пір вона періодично проводила кілька місяців на рік в Сирії та Іраку в експедиціях разом з чоловіком, цей період її життя знайшов відображення в автобіографічному романі «Розкажи, як ти живеш». У цьому шлюбі Агата Крісті прожила все життя, до своєї смерті в 1976 році.
Завдяки поїздкам Крісті разом з чоловіком на Близький Схід, події декількох її творів сталися саме там. Місцем дії інших романів (наприклад, «І нікого не стало») було місто ТОРК або його околиці, місце, де народилася Крісті. Роман «Вбивство у «Східному експресі»» 1934 року був написаний у Готелі Пера Палас (англ. Hotel Pera Palace) у Стамбулі (Туреччина). У номері 411 готелю, де проживала Агата Крісті, тепер її меморіальний музей. Маєток The Greenway Estate в Девоні, який пара купила в 1938 році, знаходиться під захистом Товариства Охорони Пам'яток (англ. National Trust).
Крісті часто зупинялася в особняку Ебні Хол (англ. Abney Hall) в Чеширі, який належав її швагрові Джеймсу Воттсу (англ. James Watts). Дія принаймні двох творів Крісті відбувалося саме в цьому маєтку: «Пригоди різдвяного пудингу», оповідання також включено до однойменної збірки, і роман «Після похорону». «Ебні став джерелом натхнення для Агати; звідси були взяті описи таких місць, як Стайлз, Чімніз, Стоунгейтс і інших будинків, які в тій чи іншій мірі представляють собою Ебні».
У 1956 році Агата Крісті була нагороджена орденом Британської Імперії, а в 1971 році за досягнення в галузі літератури була визнана гідною звання Кавалердама (англ. Dame Commander) ордена Британської Імперії, власниці якого також здобувають дворянський титул «дама», що вживається перед іменем. Трьома роками раніше, в 1968 титулу Лицаря ордена Британської Імперії був удостоєний і чоловік Агати Крісті, Макс Маллоуен за досягнення в галузі археології.
У період з 1971 по 1974 роки здоров'я Крісті стало погіршуватися, але попри це вона продовжувала писати. Фахівці Університету в Торонто дослідили манеру письма Крісті в ці роки і висунули припущення, що Агата Крісті страждала хворобою Альцгеймера.
У 1975 році, коли вона стала немічною, Крісті передала всі права на свою найуспішнішу п'єсу «Мишоловка» своєму онукові.
Письменниця померла 12 січня 1976 р. у місті Воллінгфорд (англ. Wallingford), графство Оксфордшир після короткої застуди і була похована в селі Чолсі.
Автобіографія Агати Крісті, яку письменниця написала у 1965 році, закінчується словами: «Спасибі тобі, Господи, за моє хороше життя і за всю ту любов, яка була мені дарована».
Єдина дочка Крісті, Розалінда Маргарет Хікс (англ. Rosalind Margaret Hicks) також прожила 85 років і померла 28 жовтня 2004 року в Девоні. Онук Агати Крісті, Метью Прічард (англ. Mathew Prichard), успадкував права на деякі літературні твори Агати Крісті, і досі його ім'я асоціюється з фондом «Agatha Christie Limited»
Цікаво, що подружжя здобуло дворянські титули –
Макс Мелоун за досягнення у галузі археології одержав звання Рицаря ордену Британської імперії,
а Агата Крісті за досягнення в царині літератури стала Кавалердамою того ж ордену.
Із королевою Єлизаветою ІІ
Творчість
За власним визнанням Агати Крісті, ідея нового роману могла прийти де завгодно. Ідеї вносилися в спеціальну записну книжку, повну різних позначок про отрути, газетних заміток про злочини. Те саме відбувалося і з персонажами. В одного із створених Агатою персонажів був реально живий прототип - Майор Ернст Белчер (англ. Major Ernest Belcher), який свого часу був начальником першого чоловіка Агати Крісті, Арчибальда Крісті. Саме він став прототипом Педлера в романі «Людина в коричневому костюмі» про полковника Рейсі.
Агата Крісті не боялася порушувати у своїх творах соціальну проблематику. Наприклад, як мінімум у двох романах Крісті («П'ять поросят» і «Випробування невинністю») описувалися випадки судових помилок, пов'язаних зі смертною карою. Взагалі у багатьох книгах Крісті описуються різні негативні сторони англійського правосуддя того часу.
Письменниця жодного разу не зробила темою своїх романів злочини сексуального характеру. На відміну від сучасних детективів, в її творах практично немає сцен насильства, калюж крові і брутальності. „Детектив був розповіддю з мораллю. Як і всі, хто писав і читав ці книги, я була проти злочинця і за безневинну жертву. Нікому в голову прийти не могло, що настане час, коли детективи будуть читатися через те, що описуються в них сцени насильства, заради отримання садистського задоволення від жорстокості заради жорстокості … «так писала вона в автобіографії. На її думку, такі сцени притупляють почуття жалю і не дозволяють читачеві зосередитися на головній темі роману.
Кращим своїм твором Агата Крісті вважала роман "Десять негренят". Скелястий острівець, на якому відбувається дія роману, списаний з натури - це острів Бург в Південній Британії. Читачі також оцінили книгу - у неї найбільші продажі у магазинах, однак для дотримання політкоректності зараз вона продається під назвою «І нікого не стало».
Еркюль Пуаро та Міс Марпл
У 1920 році Крісті публікує свій перший детективний роман, «Таємнича пригода в Стайлзі» (англ. The Mysterious Affair at Styles), який до цього був п'ять разів знехтуваний британськими видавцями. Незабаром у неї з'являється ціла серія творів, в яких діє детектив-бельгієць Еркюль Пуаро: 33 романи і 54 розповіді.
Продовжуючи традицію англійських майстрів детективного жанру, Агата Крісті створила пару героїв: інтелектуала Еркюля Пуаро і комічного, старанного, але не дуже розумного капітана Гастінгса. Якщо Пуаро і Гастінгс були багато в чому скопійовані з Шерлока Холмса і доктора Ватсона, то літня діва міс Марпл є цікавим персонажем, що нагадує головних героїнь письменниць М. З. Бреддон і Ганни Кетрін Грін.
Міс Марпл, з'явилася в оповіданні 1927 „Вечірній клуб «Вівторок»“ (англ. The Tuesday Night Club). Прообразом Міс Марпл стала бабуся Агати Крісті, яка, за словами письменниці, «була незлостивою людиною, але завжди чекала найгіршого від всіх і вся, і з лякаючою регулярністю її очікування виправдовувалися».
Як і Артур Конан Дойль від Шерлока Холмса, Агата Крісті втомилася від свого героя Еркюля Пуаро вже до кінця 30-х років, але на відміну від Конан Дойля вона не зважилася «вбити» детектива, поки він був на піку популярності. За словами онука письменниці, Метью Прічарда, з придуманих нею героїв Крісті більше подобалася міс Марпл - «стара, розумна, традиційна англійська леді».
Під час Другої світової війни Крісті написала два романи «Завіса» (1940) та «Сонне вбивство», якими передбачала закінчити серії романів про Еркюля Пуаро і Міс Марпл, відповідно. Проте книги були опубліковані лише в 70-х роках.
Інші детективи Агати Крісті
Полковник Рейс (англ. Colonel Race) з'являється у чотирьох романах Агати Крісті. Полковник - агент Британської розвідки, він їздить по світу в пошуках міжнародних злочинців. Рейс є співробітником відділу шпигунства MI5. Це високий, добре складений, засмаглий чоловік.
Вперше він з'являється у романі «Людина у коричневому костюмі», шпигунському детективі, події якого розгортаються в Південній Африці. Він також з'являться в двох романах про Еркюля Пуаро «Карти на стіл» і «Смерть на Нилі», де допомагає Пуаро в його розслідуванні. Востаннє він з'являється в романі 1944 року «Блискучий ціанід», де розслідує вбивство свого старого друга. У цьому романі Рейс вже досяг похилого віку.
Паркер Пайн (англ. Parker Pyne) - герой 12 оповідань, що увійшли до збірки «Розслідує Паркер Пайн», а також частково в збірки «Таємниця регати та інші розповіді» і «Проблеми у Пол'єнсі та інші історії». Серія про Паркера Пайна це не детективна проза в загальноприйнятому розумінні. В основі сюжету, звичайно, лежить не злочин, а історія клієнтів Пайна, які з різних причин незадоволені своїм життям. Саме ці невдоволення і приводять клієнтів в агентство Пайна. У цій серії творів вперше з'являється Міс Лемон, яка залишить роботу у Пайна, щоб влаштуватися секретарем до Еркюля Пуаро.
Томмі і Таппенс Бересфорд (англ. Tommy and Tuppence Beresford), повні імена Томас Бересфорд і Пруденс Кауль - молода сімейна пара детективів-аматорів, вперше з'являється в романі «Таємничий супротивник» 1922 року, ще не одруженими. Вони починають своє життя з шантажу (заради грошей і з інтересу), але незабаром виявляють, що приватний розшук приносить більше грошей і задоволень. У 1929 році Таппенс і Томі з'являються у збірці оповідань «Партнери по злочину», в 1941 році в «Н чи М?», В 1968 році в «Клацни пальцем тільки раз», і в останній раз в романі «Брами долі» 1973 року, який став останнім написаним романом Агати Крісті, хоча і не останнім опублікованим. На відміну від інших детективів Агати Крісті, Томмі і Таппенс старіють разом з реальним світом і з кожним наступним романом. Так, до останнього роману, де вони з'являються, їм під сімдесят.
Суперінтендант Баттл (англ. Superintendent Battle) - вигаданий детектив, герой п'яти романів Агати Крісті. Баттлу доручаються педантичні справи, пов'язані з таємними товариствами та організаціями, а також справи, які зачіпають інтереси держави і державну таємницю. Суперінтендант - дуже успішний співробітник Скотланд-Ярду, він культурний і інтелігентний поліцейський, рідко показує свої емоції. Крісті мало про нього розповідає, - так Баттл залишається невідомим. Про сім'ю Баттла відомо, що його дружину звуть Мері, і що у них п'ятеро дітей.
