Основа творчості Бердника — сприйняття людини, але не як природної і. Основа творчості Бердника — сприйняття людини, але не як природної істоти, а космічної. Розум (дух у термінології Бердника) сформований не тілесним началом, а космічним. Структура Всесвіту як цілого і суть людського єства — тотожні. Безмір (Нескінченність) і розум — єдині у своїй основі. Людина — не просте віддзеркалення природних процесів, а живе утворення Всесвіту, якій слід активізуватися через власне волевиявлення.

Космізм творчості Бердника поєднується з українством, україноцентризмом і києвоцентризмом, ідеями «глобалізації по-українськи», світоглядним, культурним і духовним насліддям дідів-прадідів, простих християн-степовиків Подніпров'я, як і всі українці природжених філософів Безмежжя. Поставлена Бердником проблема національної гідності перехрещується з космічним призначенням людини. Він формулює свої думки з приводу вивільнення людини з одномірності світу індустріальної епохи. Письменник — за людину, а не маріонетку. Герої Олеся — сміливі, волелюбні люди. Їх об'єднує бажання перетворити світ, повний суперечностей, на світ для людей

 У доробку автора 23 твори: Діти Бемежжя (1963), Чаша Амріти (1968), Покривало Ізіди (1969), Альтернативна Еволюція, Вогнесміх (1987), казки та легенди Серце Матіоли (1991), збірка Серце Всесвіту (2004). Найвідоміший роман – Зоряний корсар (1971) (відомий також під назвою Кільця змія), перекладений 26 мовами.

 (дух у термінології Бердника) сформований не тілесним началом, а космічним. Структура Всесвіту як цілого і суть людського єства — тотожні. Безмір (Нескінченність) і розум — єдині у своїй основі. Людина — не просте віддзеркалення природних процесів, а живе утворення Всесвіту, якій слід активізуватися через власне волевиявлення.

Космізм творчості Бердника поєднується з українством, україноцентризмом і києвоцентризмом, ідеями «глобалізації по-українськи», світоглядним, культурним і духовним насліддям дідів-прадідів, простих християн-степовиків Подніпров'я, як і всі українці природжених філософів Безмежжя. Поставлена Бердником проблема національної гідності перехрещується з космічним призначенням людини. Він формулює свої думки з приводу вивільнення людини з одномірності світу індустріальної епохи. Письменник — за людину, а не маріонетку. Герої Олеся — сміливі, волелюбні люди. Їх об'єднує бажання перетворити світ, повний суперечностей, на світ для людей

 У доробку автора 23 твори: Діти Бемежжя (1963), Чаша Амріти (1968), Покривало Ізіди (1969), Альтернативна Еволюція, Вогнесміх (1987), казки та легенди Серце Матіоли (1991), збірка Серце Всесвіту (2004). Найвідоміший роман – Зоряний корсар (1971) (відомий також під назвою Кільця змія), перекладений 26 мовами.

 

 

Дмитро Олексійович Міщенко (18 листопада 1921 року-4 квітня 2016 року) український письменник, кандидат філологічних наук. Був на видавничій роботі, зокрема 1956—1961 — заступником головного редактора Держлітвидаву України, 1964—1973 — головним редактором видавництва "Радянський письменник" (з 1991 — "Український письменник").

         Свою першу збірку оповідань «Сини моря» Дмитро Міщенко видав у 1955 році і через рік за рекомендаціями М. Шумила та О. Копиленка був прийнятий до Спілки письменників. У 1957 році молодий науковець і прозаїк опублікував монографію «Розвиток реалізму у творчості Михайла Коцюбинського», а в 1959-му – історичний роман «Сіверяни». Відтоді і почалося його активне творче життя. Одна за одною вийшли збірки оповідань «Весняна повінь», «Батьківська лінія», «Доля поета», «Очі дівочі», «Шибеники». Згодом у його доробку з’явилися повісті «Ніна Сагайдак», «У морі затишку немає», «Особисто відповідальний», «Віра, надія, любов», «Друге заміжжя», а потім романи «Чому не сходяться дороги» і «Вітри приносять грозу». Тоді ж на сторінках журналу «Вітчизна» була опублікована його повість «Батальйон необмундированих», яка набула широкого розголосу у літературних колах та серед читачів. Пізніше саме ця повість і роман «Хліб наш насущний» (про голодомор 1932-33 рр.) стали вирішальними, коли йшлося про відзначення творчого доробку Дмитра Міщенка Державною премією України ім. Т.Г. Шевченка. Не залишилися поза увагою громадськості також його історичні романи «Найвищий закон», «Честь роду», «Синьоока Тивер», «Лихі літа ойкумени», «Розплата», «Полювання на жар-птицю», «Бунтівний князь», «Згубні вітри над оазою», «Не полишу тебе самотньою» та ін. Окремі повісті і романи письменника перекладено англійською, болгарською, словацькою та російською мовами. 

 

 

Як відомо, після розпаду в жовтні 1918 року Австро-Угорської імперії на кілька незалежних країн патріотичні сили Західної України вдалися до створення власної держави. З вересня 1918 року у Львові утворено Український Генеральний Військовий Комісаріат, Українську Народну Раду – політичний представницький орган українського народу в Австро-Угорській імперії. 19 жовтня 1918 року проголошено Українську державу на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття. Президентом Української Народної Ради обрали Євгена Петрушевича.

Українська Народна Рада, мотивуючи свої наміри правом українського народу на власну державу, звернулася до австрійського уряду про передачу їй усієї повноти влади у Галичині та Буковині й отримала категоричну відмову. Тоді ухвалили рішення взяти владу у Львові збройним шляхом.

У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. стрілецькі частини на чолі з сотником Дмитром Вітовським зайняли всі найважливіші урядові установи у Львові. Над Ратушею був піднятий синьо-жовтий національний прапор. Таким чином створено ЗУНР, до складу якої увійшли українські етнічні землі: Галичина, Буковина й Закарпаття. Водночас Польща, не бажаючи втратити Галичину, розпочала військові дії, внаслідок яких уряд ЗУНР переїжджав до Тернополя, Станіслава (тепер Івано-Франківськ), а також перебував в екзилі в Кам’янці-Подільському.

Листопадовий зрив називають проривом у свідомості, адже саме тоді, за твердженням істориків, українці зрозуміли, що можливе існування незалежної української держави.

В історичному документі «Відозва Української Національної Ради від 1 листопада 1918 року» зазначалося: «Український народе! Голосимо тобі лист визволення з неволі. Віднині ти господар своєї землі. Вільний горожанин своєї держави. Український народе, доля України у твоїх руках. Ти станеш, як непобідний мур при українській національній раді».

Важливий здобуток ЗУНР – урочисте проголошення 22 січня 1919 року в Києві Акту про Злуку ЗУНР і УНР в єдину соборну Українську Народну Республіку. Екзильний уряд ЗУНР припинив існування 15 березня 1923 року.

Історія ЗУНР – символ нашого споконвічного прагнення свободи. Вільна Україна завжди була найвищою метою, за яку боролись і вмирали, в яку вірили її найкращі сини і доньки.

Ми й досі живемо у час неоголошеної війни, яку нам нав’язала Росія. Нам знову доводиться відстоювати Незалежність надзвичайно дорогою ціною. Та ми повинні пам’ятати кожен крок, який наблизив наш народ до здобуття волі, і передавати з покоління в покоління історію про ці дні.

 

Щорічно 28 жовтня відзначається День визволення України від німецько – фашистських загарбників.

В цей день традиційно вшановують пам’ять воїнів, які загинули в боях за визволення України, та населення, яке постраждало від дій фашистських окупантів.

В ході Великої  Вітчизняної  війни 1941–1945 років саме на території України відбулися ключові битви за визволення Європи від фашизму.

Воєнні дії під час Другої світової війни відбувалися на території України протягом 40 місяців – із 22 червня 1941 року до кінця жовтня 1944 року. У 1941–1944 роках на українській землі були зосереджені головні сили вермахту – від 57,1 до 76,7% загальної кількості дивізій. 607 з них було розгромлено саме на території України.

У ході визволення України силами чотирьох Українських фронтів, які налічували понад 2,3 млн. воїнів, протягом січня 1943 року – жовтня 1944 року було проведено серію блискучих наступальних операцій. Найважливішими з них були: Воронезько-Харківська (13 січня – 3 березня 1943 року), Донбаська (13 серпня – 22 вересня 1943 року), Чернігівсько-Полтавська (26 серпня – 30 вересня 1943 року), Корсунь-Шевченківська (24 грудня 1943 р. – 17 лютого 1944 року) та Львівсько-Сандомирська (13 липня – 29 серпня 1944 року).

Завершила визволення України Карпатська операція, що розпочалася 9 вересня 1944 року. 27 жовтня 1944 року було звільнено Ужгород, 28 жовтня радянські війська вийшли за сучасний кордон нашої Держави. За підрахунками істориків, у ході воєнних дій на території України загинуло близько трьох мільйонів радянських воїнів, понад два мільйони українців було вивезено для примусової праці до Німеччини під час окупації. На території республіки цілком чи частково було зруйновано понад 700 міст і 28 тисяч сіл, близько 10 мільйонів людей залишились без даху над головою, знищено понад 16 тисяч промислових підприємств.

В ході Великої Вітчизняної війни бойовими нагородами було відзначено близько 2,5 млн. воїнів-українців, серед яких було чимало розвідників.

 

Ми пам’ятаємо усіх героїв, чия боротьба, самовіддана праця і героїзм сприяли звільненню України від нацистів. У серці кожного з нас жива пам'ять про неоціненний внесок українців у спільну перемогу в цій жахливій війні. Тим, хто загинув і тим, хто вижив у пеклі 40-х ми зобов’язані всім, що маємо сьогодні. 

 

 

День ООН — це день народження Організації Об'єднаних Націй.

24 жовтня 1945 року, після того, як більшість держав-засновників ратифікували договір про створення всесвітнього органа, була офіційно створена Організація Об'єднаних Націй. У 1971 році Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй прийняла резолюцію, в якій вона рекомендувала державам-членам відзначати цей день як державне свято.

Традиційно в цей день у всьому світі проводяться зустрічі, дискусії та виставки, присвячені цілям Організації та її досягненням.

Традиційно в День Організації Об'єднаних Націй в залі Генеральної Асамблеї проводиться міжнародний концерт. Іноді влаштовуються спеціальні заходи, на яких Організація Об'єднаних Націй за допомогою електронних засобів комунікації зв'язується з різними містами світу.

 

18 жовтня у  КЗ "Ходорівська міська публічна бібліотека" відбулася спільна ВСЕСВІТНЯ МОЛИТВА ДІТЕЙ НА ВЕРВИЦІ за мир в цілому світі, яку започаткував у 2019 році Святіший Отець Папа Франциск. Цією молитвою ми долучилися до мільйона дітей, які в різних куточках світу молилися в цьому наміренні.

Щиро дякуємо усім за молитву!!!

           Народився Іван Антонович Кочерга 6 жовтня 1881р. в містечку Носівка на Чернігівщині в сім'ї залізничного службовця, що зумовлювало часті переїзди. Лише 1891p. їхня родина оселяється на постійне проживання в Чернігові, де 1899р. він закінчує гімназію. Відтак їде до Києва і вивчає право на юридичному факультеті. По закінченні університетських студій в 1903р. повертається до Чернігова і стає на службу чиновником у контрольній палаті.

            З 1904 р. виступає з театральними рецензіями на сторінках чернігівських газет. 1910 р. пише першу п'єсу «Пісня в келиху» (вперше поставлена в Харківському Народному театрі лише 1926р. в перекладі П. Тичини під назвою «Легенда про пісню», п'єса успіху не мала). Нова п'єса — «Дівчина з мишкою» (1913) мала помітний, хоч і скандальний успіх. 1914р. І. Кочерга переїхав в Житомир. П'єси «Зубний біль сатани» (1922) та «Викуп (Весільна поїздка Марусі)» (1924) завершують певний етап драматургічного розвитку, в цей період творчого життя письменник починає писати українською мовою. 1925 p. він завершує роботу над п'єсою «Фея гіркого мигдалю». 1927р. — пише нову п'єсу «Алмазне жорно». 1928р. — кілька п'єс, безпосередньо пов'язаних тематикою і проблематикою з тогочасною дійсністю.

           В цей період І. Кочерга з посади ревізора житомирської робсельінспекції переходить працювати літредактором у міську газету «Робітник», а згодом — у «Радянську Волинь». Він пише комедію «Натура і культура» (1928), драму-феєрію «Марко в пеклі» (1928) і низку так званих «кооперативних» п'єс, типових для 20-х років агіток. Вистава «Марко в пеклі» у харківському Червонозаводському театрі (режисер В. Василько) мала успіх, але до самої п'єси рецензенти поставилися стримано. В 1929p. в Житомирі відбулися гастролі Другої державної української опери Правобережжя (липень-серпень), театру української Музкомедії і драми під керівництвом Д. Гайдамаки (жовтень-листопад) та інших колективів і окремих виконавців. І. Кочерга, який в попередні роки лише зрідка виступав у пресі, активізує свою критичну діяльність. З 14 липня по 9 серпня 1929p. він друкує в газеті «Робітник» 11 лаконічних, але глибокозмістовних рецензій на вистави театру української опери — це чи не більше, ніж за всі 1922 — 1928 pp. Він пише чимало п'єс: драматична поема «Свіччине весілля» (1930; інша назва «Пісня про Свічку»), водевіль «Ліза чекає погоди…» (виданий 1931р.), п'єса «Майстри часу» (інша назва «Годинникар і курка», 1933). Драматична поема «Свіччине весілля» була поставлена лише 1935р. в Запоріжжі й тільки після цього почала тріумфальний хід по сценах десятків театрів. П'єса «Майстри часу», незважаючи на те, що спочатку була відхилена українським реперткомом, на Всесоюзному конкурсі драматургічних творів у 1934p. дістала (під назвою «Годинникар і курка») третю премію.

 

1934р. І. Кочерга переїздить до Києва, де поринає в активну громадську, критико-публіцистичну та творчу роботу. Продовжує художню розробку проблемних філософських питань, працює і над кіносценаріями, перекладами. З початку Великої Вітчизняної війни живе в Уфі, де редагує газету «Література і мистецтво» й працює в Інституті літератури АН УРСР. У цей період створює кілька невеличких п'єс, які, часом дотепні, по-своєму правдиві, не стали, однак, досягненнями автора. Дещо пізніше написані твори «Чаша», 1942; «Досить простягти руку», 1946. В одноактівці «Зубний біль сатани» реалізований задум п'єси, який автор нотував ще в 10-х роках.

 

Повернувшись 1944р. до Києва, І. Кочерга пише романтичну драму «Ярослав Мудрий» (1944, друга редакція — 1946). Драма задумана як історична трагедія, але деяка ідеалізація самого образу князя не дозволила автору домогтися по-справжньому трагедійного звучання твору. Як романтична ж драма «Ярослав Мудрий» є високим досягненням в українській літературі. У повоєнні роки основні творчі сили письменник віддає роботі над драматичною поемою про Т. Г. Шевченка «Пророк» (1948). Помер Іван Антонович Кочерга 29 грудня 1952р. Виявивши свій талант як майстер гострого сюжету, в розвитку якого окреслювалася певна значуща авторська ідея, драматург створив видатну філософську драму — п'єсу «Майстри часу».

 Історичними драмами «Свіччине весілля», «Алмазне жорно» та «Ярослав Мудрий» він не тільки говорив про славне, хоч і складне, нерідко — тяжке минуле нашого народу, але й був суголосним своїми думками та ідеями змаганням і потребам сучасного йому дня.

 

 

 12 цікавих фактів із життя видатного історика й державотворця

           ✓1. Михайло Грушевський є рекордсменом серед українських істориків за кількістю написаних праць. Його бібліографія сягає майже 2 000 позицій. Серед його найвідоміших робіт: «Історія України-Руси» та «Нарис історії українського народу».

 

        ✔2. 7 (20) березня члени Центральної Ради обрали Михайла Грушевського своїм головою. Рішення було прийняте без відома самого Грушевського, що свідчить про його колосальний авторитет. На той час Грушевський навіть знаходився поза Україною, але повернувся, щоб обійняти посаду.

✔3. Завдяки симпатіям Михайла Грушевського до лівих есерів, які в той час знаходилися на керівних посадах в українському Раднаркомі, у 1923 році під його керівництво були передані всі історичні установи, об’єднані в Академію наук.

          ✓4. Михайло Грушевський ніколи не був Президентом України. Він очолював Центральну Раду, яка фактично виконувала функції уряду. Таким чином, його можна назвати радше головою парламенту, але аж ніяк не президентом.

      ✔5. Грушевський не був противником створення української армії. Але він розумів, що «перефарбувати» колишню царську армію на українську не вийде. Водночас, саме за Грушевського діяли частини Народної міліції, аналог сучасної Національної гвардії.

:            ✔ 6. Батько Михайла Грушевського — Сергій Федорович — був знаний як автор одного з найкращих підручників з церковнослов’янської мови для шкіл, книга витримала понад 30 перевидань. Це дало змогу набути чималий капітал і жити безбідно ще багато років.

   ✔7. Початкову освіту здобув удома, а до Тифліської гімназії був зарахований одразу до третього класу. Навчання давалось легко, тому мав час працювати бібліотекарем і «плавати у книжковому морі і впиватися ним…».

  ✔ 8.  Михайло Грушевський починав творчий шлях саме як письменник. Однак чимало літературних текстів дотепер не друкувалися. Значний їхній масив уперше було надруковано у виданні «Михайло Грушевський: Із літературної спадщини» — Нью-Йорк — Київ. — 2000.

✔9.     У січні 1918 року під час штурму Києва більшовики цілеспрямовано спалили фамільний маєток Грушевських на вулиці Паньківській, 9. Операцією командував Михайло Муравйов. Бронепотяг із загонами матросів на чолі з Андрієм Полупановим кілька годин розстрілював запальними снарядами будинок. Ущент згоріли цінні рукописи, бібліотека, унікальні колекції рушників, вишивок, килимів, порцеляни та прикрас. Згодом Муравйов вихвалявся «цим подвигом»: «Я велел артеллерии бить по самым высоким и красивым дворцам и домам Киева, по церквям и попам… Я зажег снарядами огромный дом Грушевского, и он в течении трех суток горел, как яркий костер…».

         ✔10.     29 квітня 1918 року на Михайла Грушевського в Луцьких казармах Січових стрільців у Києві здійснено замах. Нападник, за однією з версій — російський офіцер, намагався заколоти голову Центральної Ради багнетом. Та промахнувся, поранивши дружину Марію Іванівну. Нападника затримали, а згодом він загинув за загадкових обставин… під час спроби втечі.

    ✔11.     За спогадами сучасників, Грушевський мав надзвичайну працездатність. Спав 4 години на добу, весь свій час присвячував роботі. Творчий доробок складає понад 2000 праць. 10-томну монографію «Історія України-Руси» Михайло Сергійович писав 38 років (з 1895 по 1933 рік).

       ✔12.     Один з найбільш суперечливих фактів із життя Михайла Грушевського — дата його смерті. Мова йде про 24 та 25 листопада 1934 року. Відповідно до історії хвороби Михайла Сергійовича, 24 листопада датується останній запис: «Сердечная слабость нарастает… В 2 ч[аса] дня смерть при нарастании сердечной слабости». 27 листопада 1934 року в українських газетах «Комуніст» та «Вісті ВУЦВК» з’явився некролог Грушевського, де й зазначалась дата смерті — 25 листопада. Це призвело до тиражування неточності, адже нікому не спадало на думку, що в офіційному некролозі може бути хиба такого типу.

 

 

 У КЗ "Ходорівська міська публічна бібліотека" розгорнуто

виставку-роздум "Найбільший майстер критичного реалізму" до 155-ої річниці від дня народження англійського письменника, засновника наукової фантастики - ВЕЛЛСА ГЕРБЕРТА.

           Працівники КЗ "Ходорівська міська публічна бібліотека" відкрили

"Справжню чарівну крамницю", до якої запросили учнів 7-А класу Опорного ЗЗСО І-ІІІ ст. №1 разом із шкільним бібліотекарем #Чуприняк_Іриною.

В рамках святкування 155-ої річниці від дня народження англійського письменника, засновника наукової фантастики - ВЕЛЛСА ГЕРБЕРТА, відбувся караван історій "В машині часу Герберта Веллса". Діти ознайомилися з творчою спадщиною письменника та прослухали бібліографічний огляд ,,Герберт Веллс - погляд у майбутнє".

                                         Щиро дякуємо

братам ЧУМАКАМ за подаровані путівники-довідники "ЛЬВІВ"!!!