Дмитро Олексійович Міщенко (18 листопада 1921 року-4 квітня 2016 року) український письменник, кандидат філологічних наук. Був на видавничій роботі, зокрема 1956—1961 — заступником головного редактора Держлітвидаву України, 1964—1973 — головним редактором видавництва "Радянський письменник" (з 1991 — "Український письменник").

         Свою першу збірку оповідань «Сини моря» Дмитро Міщенко видав у 1955 році і через рік за рекомендаціями М. Шумила та О. Копиленка був прийнятий до Спілки письменників. У 1957 році молодий науковець і прозаїк опублікував монографію «Розвиток реалізму у творчості Михайла Коцюбинського», а в 1959-му – історичний роман «Сіверяни». Відтоді і почалося його активне творче життя. Одна за одною вийшли збірки оповідань «Весняна повінь», «Батьківська лінія», «Доля поета», «Очі дівочі», «Шибеники». Згодом у його доробку з’явилися повісті «Ніна Сагайдак», «У морі затишку немає», «Особисто відповідальний», «Віра, надія, любов», «Друге заміжжя», а потім романи «Чому не сходяться дороги» і «Вітри приносять грозу». Тоді ж на сторінках журналу «Вітчизна» була опублікована його повість «Батальйон необмундированих», яка набула широкого розголосу у літературних колах та серед читачів. Пізніше саме ця повість і роман «Хліб наш насущний» (про голодомор 1932-33 рр.) стали вирішальними, коли йшлося про відзначення творчого доробку Дмитра Міщенка Державною премією України ім. Т.Г. Шевченка. Не залишилися поза увагою громадськості також його історичні романи «Найвищий закон», «Честь роду», «Синьоока Тивер», «Лихі літа ойкумени», «Розплата», «Полювання на жар-птицю», «Бунтівний князь», «Згубні вітри над оазою», «Не полишу тебе самотньою» та ін. Окремі повісті і романи письменника перекладено англійською, болгарською, словацькою та російською мовами.