Основа творчості Бердника — сприйняття людини, але не як природної і. Основа творчості Бердника — сприйняття людини, але не як природної істоти, а космічної. Розум (дух у термінології Бердника) сформований не тілесним началом, а космічним. Структура Всесвіту як цілого і суть людського єства — тотожні. Безмір (Нескінченність) і розум — єдині у своїй основі. Людина — не просте віддзеркалення природних процесів, а живе утворення Всесвіту, якій слід активізуватися через власне волевиявлення.

Космізм творчості Бердника поєднується з українством, україноцентризмом і києвоцентризмом, ідеями «глобалізації по-українськи», світоглядним, культурним і духовним насліддям дідів-прадідів, простих християн-степовиків Подніпров'я, як і всі українці природжених філософів Безмежжя. Поставлена Бердником проблема національної гідності перехрещується з космічним призначенням людини. Він формулює свої думки з приводу вивільнення людини з одномірності світу індустріальної епохи. Письменник — за людину, а не маріонетку. Герої Олеся — сміливі, волелюбні люди. Їх об'єднує бажання перетворити світ, повний суперечностей, на світ для людей

 У доробку автора 23 твори: Діти Бемежжя (1963), Чаша Амріти (1968), Покривало Ізіди (1969), Альтернативна Еволюція, Вогнесміх (1987), казки та легенди Серце Матіоли (1991), збірка Серце Всесвіту (2004). Найвідоміший роман – Зоряний корсар (1971) (відомий також під назвою Кільця змія), перекладений 26 мовами.

 (дух у термінології Бердника) сформований не тілесним началом, а космічним. Структура Всесвіту як цілого і суть людського єства — тотожні. Безмір (Нескінченність) і розум — єдині у своїй основі. Людина — не просте віддзеркалення природних процесів, а живе утворення Всесвіту, якій слід активізуватися через власне волевиявлення.

Космізм творчості Бердника поєднується з українством, україноцентризмом і києвоцентризмом, ідеями «глобалізації по-українськи», світоглядним, культурним і духовним насліддям дідів-прадідів, простих християн-степовиків Подніпров'я, як і всі українці природжених філософів Безмежжя. Поставлена Бердником проблема національної гідності перехрещується з космічним призначенням людини. Він формулює свої думки з приводу вивільнення людини з одномірності світу індустріальної епохи. Письменник — за людину, а не маріонетку. Герої Олеся — сміливі, волелюбні люди. Їх об'єднує бажання перетворити світ, повний суперечностей, на світ для людей

 У доробку автора 23 твори: Діти Бемежжя (1963), Чаша Амріти (1968), Покривало Ізіди (1969), Альтернативна Еволюція, Вогнесміх (1987), казки та легенди Серце Матіоли (1991), збірка Серце Всесвіту (2004). Найвідоміший роман – Зоряний корсар (1971) (відомий також під назвою Кільця змія), перекладений 26 мовами.

 

 

Дмитро Олексійович Міщенко (18 листопада 1921 року-4 квітня 2016 року) український письменник, кандидат філологічних наук. Був на видавничій роботі, зокрема 1956—1961 — заступником головного редактора Держлітвидаву України, 1964—1973 — головним редактором видавництва "Радянський письменник" (з 1991 — "Український письменник").

         Свою першу збірку оповідань «Сини моря» Дмитро Міщенко видав у 1955 році і через рік за рекомендаціями М. Шумила та О. Копиленка був прийнятий до Спілки письменників. У 1957 році молодий науковець і прозаїк опублікував монографію «Розвиток реалізму у творчості Михайла Коцюбинського», а в 1959-му – історичний роман «Сіверяни». Відтоді і почалося його активне творче життя. Одна за одною вийшли збірки оповідань «Весняна повінь», «Батьківська лінія», «Доля поета», «Очі дівочі», «Шибеники». Згодом у його доробку з’явилися повісті «Ніна Сагайдак», «У морі затишку немає», «Особисто відповідальний», «Віра, надія, любов», «Друге заміжжя», а потім романи «Чому не сходяться дороги» і «Вітри приносять грозу». Тоді ж на сторінках журналу «Вітчизна» була опублікована його повість «Батальйон необмундированих», яка набула широкого розголосу у літературних колах та серед читачів. Пізніше саме ця повість і роман «Хліб наш насущний» (про голодомор 1932-33 рр.) стали вирішальними, коли йшлося про відзначення творчого доробку Дмитра Міщенка Державною премією України ім. Т.Г. Шевченка. Не залишилися поза увагою громадськості також його історичні романи «Найвищий закон», «Честь роду», «Синьоока Тивер», «Лихі літа ойкумени», «Розплата», «Полювання на жар-птицю», «Бунтівний князь», «Згубні вітри над оазою», «Не полишу тебе самотньою» та ін. Окремі повісті і романи письменника перекладено англійською, болгарською, словацькою та російською мовами. 

 

 

Як відомо, після розпаду в жовтні 1918 року Австро-Угорської імперії на кілька незалежних країн патріотичні сили Західної України вдалися до створення власної держави. З вересня 1918 року у Львові утворено Український Генеральний Військовий Комісаріат, Українську Народну Раду – політичний представницький орган українського народу в Австро-Угорській імперії. 19 жовтня 1918 року проголошено Українську державу на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття. Президентом Української Народної Ради обрали Євгена Петрушевича.

Українська Народна Рада, мотивуючи свої наміри правом українського народу на власну державу, звернулася до австрійського уряду про передачу їй усієї повноти влади у Галичині та Буковині й отримала категоричну відмову. Тоді ухвалили рішення взяти владу у Львові збройним шляхом.

У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. стрілецькі частини на чолі з сотником Дмитром Вітовським зайняли всі найважливіші урядові установи у Львові. Над Ратушею був піднятий синьо-жовтий національний прапор. Таким чином створено ЗУНР, до складу якої увійшли українські етнічні землі: Галичина, Буковина й Закарпаття. Водночас Польща, не бажаючи втратити Галичину, розпочала військові дії, внаслідок яких уряд ЗУНР переїжджав до Тернополя, Станіслава (тепер Івано-Франківськ), а також перебував в екзилі в Кам’янці-Подільському.

Листопадовий зрив називають проривом у свідомості, адже саме тоді, за твердженням істориків, українці зрозуміли, що можливе існування незалежної української держави.

В історичному документі «Відозва Української Національної Ради від 1 листопада 1918 року» зазначалося: «Український народе! Голосимо тобі лист визволення з неволі. Віднині ти господар своєї землі. Вільний горожанин своєї держави. Український народе, доля України у твоїх руках. Ти станеш, як непобідний мур при українській національній раді».

Важливий здобуток ЗУНР – урочисте проголошення 22 січня 1919 року в Києві Акту про Злуку ЗУНР і УНР в єдину соборну Українську Народну Республіку. Екзильний уряд ЗУНР припинив існування 15 березня 1923 року.

Історія ЗУНР – символ нашого споконвічного прагнення свободи. Вільна Україна завжди була найвищою метою, за яку боролись і вмирали, в яку вірили її найкращі сини і доньки.

Ми й досі живемо у час неоголошеної війни, яку нам нав’язала Росія. Нам знову доводиться відстоювати Незалежність надзвичайно дорогою ціною. Та ми повинні пам’ятати кожен крок, який наблизив наш народ до здобуття волі, і передавати з покоління в покоління історію про ці дні.