Кирило-Мефодіївське братство почалося у грудні 1845 року. Березень 1847 року став останнім місяцем роботи товариства. За цей рік й три місяці Микола Костомаров, Василь Білозерський, Пантелеймон Куліш, Тарас Шевченко і компанія встигли провести десятки таємних зустрічей, перечитати сотні книг та написати кілька текстів. Саме в цих текстах і міститься ця божевільна, але до біса крута ідея: Україна — центр об’єднаної федерації слов’янських народів.

Мало хто знає про Григорія Андрузького. Та саме цей поет і політолог з Полтавщини написав геніальне есе “Начерки Конституції Республіки”. У цьому тексті він запропонував створити федерацію слов’янських народів — Слов’янські Сполучені Штати без Росії. Слов’янська республіка рівноправних штатів з центром у Києві мала включати 7 автономій зі своїми президентами: 1) Україна з Галичиною, Чорномор’ям та Кримом; 2) Польща з Познанню, Литвою і Жмуддю; 3) Бессарабія з Молдавією і Валахією; 4) Остзея; 5) Сербія; 6) Болгарія; 7) Дон.

На Дону Андрузький взагалі пропонував відновити Гетьманщину й надати цьому державному утворенні майже державного незалежного статусу. Росію теж можна буде долучити до федерації, але згодом, коли вона демократизується, скине царя.

Але з цього випливає логічне й цікаве питання: чому саме Україна, а не Польща або Чехія повинна стати центром Слов’янського Союзу?

Кирило-Мефодіївці хотіли будувати федерацію на ідеях християнської моралі. Київ — матір городів руських, місто, яке принесло у Східну Європу християнство, а з ним — культуру, яка й вже тисячу років є ґрунтом розвитку політики, економіки, літератури та суспільного життя на територіях сучасної України, Росії, Білорусі.

Але є одне але. Польща почала хреститися на 20 років раніше за Русь. Князь Мєшко І прийняв християнство 965 чи 966 року.

Чеський князь Боривой І прийняв хрещення 872 чи 874 року.

Тому, сентимент, що Україна — це колиска християнства для слов’ян, не діє.

Суть в тому, що учасники Братства вважала, що Українці — Богом обраний народ. І саме українці допоможуть росіянам знищити деспотію і царизм, а полякам — панщину та аристократизм. Бо саме в Україні народився феномен козацтва. А козацтво — демократичне, сильне, прогресивне, аристократичне, і стати козаком може будь-хто, хто хоче воювати, працювати та служити. Й більше такого феномену ніде немає.

Це не означало, що Кирило-Мефодіївці були марксистами, майже більшовиками й вірили у класову боротьбу. Навпаки — вони виступали за ідею рівності, рівності перед законом, рівних можливостей навчатися в університетах, торгувати, працювати, заробляти.

Бо в Росії, наприклад, існував закон про смугу осідлості для євреїв. Якщо ти не є багатим єврейським купцем, то ти не можеш виїздити за межі України, маєш жити десь у Полтаві або іншому місті та задовольнятися дрібною чи середньою торгівлею. До Петербурга, де можна краще заробляти — тобі зась.

Тому Кирило-Мефодіївці підтримували ідею рівності для всіх. Це означає, що рівні всі, хто хочуть працювати, торгувати та навчатися, а не тільки ті, кому Цар дав титул дворянина.

США, на які рівнялися Кирило-Мефодіївці розпочали своє політичне життя з одного дуже важливого закону. Це був “білль про патенти”. Будь-хто, навіть бідний студент, міг придумати якийсь винахід, запатентувати його та заробити на цьому.

Кирило-Мефодіївське братство не було кастою обраних, закритим клубом, вхід в який мали тільки найкращі. Спочатку братчиків було 12, а вже ближче до закриття організації, членів товариство рахувалося близько 100 осіб. Будь-хто, маючи розум, ідеї, уміючи їх обгрунтувати та подати, міг долучитися. Той же Григорій Андрузький, коли писав “Начерки Конституції…” був простим студентом, хоча походив з родини дрібного дворянина.

Та все ж Тарас Шевченко — селянин, колишній кріпак. Проте, дуже круто малював, тому його й викупили з кріпацтва.

Ідеї Кирило-Мефодіївського товариства — це найкраще, що було в українській політиці.

А якщо вам не подобається пафосна ідея братчиків, що українці — Богом обраний народ, якщо ви вбачаєте в тому нацизм, фашизм та шовінізм, то просто знайте, що то була доба романтизму і польські письменники теж казали: “Польща — Христос народів, Бог обрав поляків, щоби вони звільнили весь світ”. І, зрештою, хто сказав, що євреї Богом обраний народ? Та самі ж євреї…