6 грудня виповнилося 80 років від дня народження української письменниці-шістдесятниці, політика, громадської діячки, публіцистки, в’язня радянських таборів, дослідниці історії України - Ірини Калинець . 

Ірина Калинець, з дому Стасів, народилась 6 грудня 1940 року у Львові. Її батьки були робітниками. Вона навчалась у Львівському університеті на філологічному факультеті. Вчителювала, працювала шкільним бібліотекарем.

У березні 1961 року Ірина Стасів одружилася з молодим поетом Ігорем Калинцем. Вони творили мистецько-культурне товариство у Львові з художниками Карлом Звіринським, Богданом Сорокою, Олегом Міньком, Богданом Сойкою.

 «Ірина була широко обдарована особа, була близька з мистецтвом, була вольова жінка. Вона бачила, що в Україні йдуть справи не так, як мають бути, але ми завжди надіялися, що от-от виправиться. Ірина багато працювала. Мала тему, шукала відповідні книжки, сиділа і читала, аналізувала, писала. Якщо до рук потрапляла потрібна книжка і цікава, то не відривалась. Часу на читання йшло дуже багато», – писав Ігор Калинець.

Він видав 10 томів творів дружини і вважав це своїм обов’язком. Там відкривається весь світ Ірини Калинець. Новели, романи, наукові праці «Близьке далеке» й «Епоха гунів та її передісторія» (у світлі біблійних джерел), дослідження про життя Феодосія Печерського, загадки хрещення України-Русі, остання праця Ірини Калинець «Вільні студії над текстами Святого Письма», а ще опубліковані у збірці статті, промови, інтерв’ю, документи, листи, численні фотографії.

Ірина Калинець до останньої хвилини працювала. Останні роки робила переклад Біблії, багато працювала на релігійну тематику.

У січні 1972 року Ірина та Ігор Калинці разом із іншими львів’янами гостили на Новий рік і Різдво поета Василя Стуса, разом колядували. Їхній вертеп увійшов в історію під назвою «сумний», оскільки 12 січня 1972 року різдвяна коляда завершилась обшуками і арештом 89 шістдесятників, із них 55 – із заходу України. Тоді судові процеси тривали до осені. Майже всі були засуджені. Серед них Василь Стус, Іван Світличний, В’ячеслав Чорновіл, Ірина Калинець, Стефанія Шабатура, Євген Сверстюк, а через півроку Ігор Калинець.

Кілька місяців Ірину Калинець утримували у слідчому ізоляторі КДБ у Львові. За життя вона була ініціатором створення у цій будівлі музею «Тюрма на Лонцького», що і вдалося. Слідчі КДБ намагались справу Ірини Калинець долучити до В’ячеслава Чорновола, до видання нелегальної літератури. У липні 1972 року суд засудив Ірину Калинець за статтею «антирадянська агітація і пропаганда» на 6 років ув’язнення в таборах суворого режиму, які відбула в Мордовії, та на 3 роки заслання, які була на Забайкаллі.

У 1981 році Ірина Калинець вийшла на волю і продовжила свою громадську діяльність і боротьбу за незалежну Україну, за легалізацію УГКЦ. У березні 1989 року Ірину Калинець засудили на 10 діб арешту за організацію 22 січня на Святоюрському подвір’ї панахиди з нагоди роковин Злуки українських земель у 1919 році.

У 1989 році письменниця була серед організаторів перепоховання в Україні поета Василя Стуса. У 1990 році Ірина Калинець обрана депутатом Верховної Ради.

31 липня 2012 року Ірина Калинець відійшла у вічний світ через важку хворобу.

У 2013 році Міжнародний благодійний фонд імені Ярослава Мудрого започаткував премію імені Ірини Калинець «за видатні здобутки у розвитку українського суспільства, утвердженні історичної пам’яті українського народу, його національної свідомості та самобутності, розвитку української освіти, культури та літератури»