#я_мене_мені_навколо
22 травня - день перепоховання Тараса Шевченка у Каневі.

Помер 47-річний український поет у Санкт-Петербурзі, там його спочатку і поховали. Але і друзі Тараса Григоровича, і численні шанувальники його творчості знали про палке бажання поета бути похованим згідно з його «Заповітом», написаним ще в 1845 році, на рідній землі – «Як умру, то поховайте мене на могилі серед степу широкого на Вкраїні милій...».

Після того, як п’ятдесят вісім днів прах Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, за клопотанням Михайла Лазаревського, було перевезено в Україну й перепоховано на Чернечій горі біля Канева. Труну спочатку привезли до Києва, де з поетом могли попрощатися усі охочі. З Києва 20 травня 1861 року останки Кобзаря на пароплаві "Кременчук" перевезли до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, а 22 травня, після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору.

Влітку 1884 року на Таросовій горі збудували перший народний музей – "Тарасову світлицю", а на могилі встановили чавунний пам’ятник-хрест .
У серпні 1925 року було створено Канівський державний музей-заповідник "Могила Т. Г. Шевченка"; бронзовий монумент поетові споруджено у 1939 році.